Новости Блог Статьи Полезности Контакты Главная
Поиск

Первый семейный web-журнал настоящих харьковчан

 

Журналы » Статьи » Детский мир

 

Даня та півень

Світає. У яру за селом ще пухкає туман. Ще не чути  рипу колодязного ланцюга, мукання корів та перегукування півнів. Над Малими Манченками панує тиша. Але, чуєте? Ніби хтось плаче?

Обабіч села під самою церквою стоїть стара хата. Великими чорними дірками у стрісі дивиться вона в синє небо. Це з неї лунають ті звуки? Так і є. На підлозі поряд з пічкою сидить хтось і рюмсає. Ба, та це ж – Даня!

Ви любите курей? А півнів? А живих? А ось у Дані не склалося. Тобто, може він і встиг їх полюбити, якби не той чорний півень…Що йому не сподобалося у Дані – невідомо, але життя хлопцю від нього не було. Тільки Даня – на двір, півень – поряд. Розкриє крила, підстрибує і видає якесь дивне шипіння. Даня на город – півень за ним, Даня у сарай – півень за ним. Даня на вулицю, півень і тут женеться, як скажена собака. І, хай би просто біг собі, а то намагається сісти на голову та дзьобнути як найболючіше. Чого тільки Даня не вигадував, щоб уникнути неприємної зустрічі! І з вікна вилазив, і з іншого боку горища спускався, і, навіть, намагався «підкупити» ворога зерном – все було марно. Півень, як тінь, переслідував його скрізь. Доки…


Одного разу Даня загрався з хлопцями в індіанців. Все було по-справжньому: червона фарба, пір’я (звичайно ж, півняче), списи, луки, коні. У ролі коня у Дані був дідусів кобель Сірко, але хто звертав увагу на такі дрібниці! Все було просто чудово. В сутінках Даня пішов у розвідку до дідового городу, щоб відкрити полювання на свого головного ворога. Даня причаївся в кущах на краю города – найкращому, на його думку, місці для мисливського спостереження. Він побачив, як з хати вийшла бабуся та пішла на город за огірками до вечері. І ось, коли бабуся підійшла до Даніної схованки, сталося щось жахливе. Півень «переграв» індіанського розвідника, підкрався ззаду і дуже боляче дзьобнув у, як би так сказати, м’яке місце.


- А-а-а! – закричав Даня від болю та несподіванки і вистрибнув із кущів.
- А-а-а! – закричала бабуся, яка побачила, що на неї вистрибнуло щось червонопике у пір’ї. Вона забула про городину і з криком: «Ізиді,сатано!» кинулася в напрямку хати.
- Кх-х-х, - крикнув на своїй незрозумілій курячій мові півень і чимдуж побіг від Дані, а так – за бабусею. Тут на весь цей галас із хати вибіг із рушницею дід. Картина, що йому відкрилася, була незвичайною.

По городу дуже голосно і дуже швидко бігла бабуся, а за нею з розкритими крилами та дзьобом гнався півень. На щастя, застиглого на краю города червонопикого Даню дідусь у сутінках на вгледів. «Скажений птах!» - майнуло у діда в голові. Він підняв рушницю і… Тільки пір’я полетіло. Бабуся від пострілу миттєво і, майже професійно, лягла, піднявши руки за голову. Так скінчилася ця історія. На дідові постріли збіглося все село, яке стало свідком показового Даніного покарання. Не будемо тут розповідати якого… А ще поза очі діда стали називати «Курмисом» - скорочено від «Курячого мисливця». Даня в індіанців більше не грав і півня їсти відмовився, бо справжні індіанці завжди поважають своїх ворогів, навіть мертвих.
 

О. Константинов

Версия для печати